Лист II
Сенека вітає свого Луцілія!
З листів, що їх пишеш мені, як і з того, що чую, виношу добру надію щодо тебе: не роз'їжджаєш то сюди, то туди, переміною місць не скаламучуєш свого спокою. Така метушня — ознака хворої душі. Перший доказ доброго ладу в ній — це, гадаю, вміти зупинитись і побути з самим собою. Зваж і на те, що читання багатьох авторів, гортання найрізноманітніших книг теж має у собі щось від тих блукань та непостійності. Лише з окремими, найобдарованішими, слід залишатися якомога довше, їхнім розумом1 живитись, коли хочеш винести щось таке, що надовго б осіло у твоїй душі. Всюди бути — ніде не бути. У тих, чиє життя йде на подорожі, багато зв'язків завдяки чиїйсь гостинності, та ні одного — дружнього. Така сама доля судилась і тим, хто не горнеться щиро до когось одного з талановитих, а пробігає все похапцем, мов поспішаючи кудись. Їжа, щойно спожита й тут же відкинута шлунком, ні користі не приносить, ані тілом не засвоюється. Та й здоров'ю ніщо так не шкодить, як часта переміна ліків. Не зарубцьовується рана, коли на ній випробовують різні мазі. Не зміцніє дерево, яке раз по раз пересаджують. Ніщо не є настільки рятівним, щоб допомогло мимохідь. Безліч книг тільки розсіює нас. Отож, коли ти неспроможний прочитати того, що маєш, достатньо мати — скільки прочитаєш. «Але, — скажеш, — іноді хочеться зазирнути то до цієї книжки, то до іншої». — Перебирати наїдками — хіба то не знак переситу? Але ж ті наїдки, різні й несумісні, не живлять — псують шлунок. Тому-то ненастанно читай лише визнаних авторів, а коли й заманеться розважитись іншим, одразу повертайся до попереднього. Щоденно черпай собі щось помічне проти вбогості, смерті й інших напастей. І хоча багато дечого пробіжиш оком, зупинись на чомусь одному, що в цей день можеш перетравити. Саме так чиню і я: читаю багато, беру — дещо. Нині, скажімо, — те, на що натрапив у Епікура (я ж бо звик заходити й у чужий табір, не як перебіжчик, а як вивідувач2): «Весела вбогість, — каже він, — це почесна річ». А втім, хіба то вбогість, коли вона весела? Вбогий не той, хто мало має, а той, хто більшого прагне. Справді-бо, що йому з того, скільки майна в його скринях, скільки зерна в засіках, скільки отар випасає, який прибуток має з лихви, — якщо зазіхає на чуже, якщо обчислює не те, що придбав, а те, що міг би ще придбати? Знаєш, яка все-таки межа багатства? Найближча — мати необхідне; далі — мати достатнє.
Бувай здоров!