Лист XXXII
Сенека вітає свого Луцілія!
Все вивідую про тебе, розпитую у кожного, хто б не прибув із тих околиць1, — що там поробляєш, де і з ким проводиш час. Туману на мене не напустиш: я завжди з тобою. Живи так, мовби я чув про всі твої вчинки, радше — мовби їх бачив. Запитуєш, чим я з-поміж усіх вісток про тебе найбільше вдоволений. Тим, що взагалі нічого про тебе не чую; тим, що більшість із тих, кого випитую, не знають, що робиш. У тому, власне, й рятунок: не спілкуватися з тими, хто цілком до тебе не подібний, з тими, у кого протилежні прагнення. Але я певен, що тебе вже не звернути з обраної стежки, що ти твердо стоятимеш на своєму, навіть якби звабники діяли не поодинці, а юрбами. То в чому ж річ? Боюся, бачиш, не того, що тебе хтось може змінити, а лиш того, що хтось може завадити. Адже чималої шкоди може завдати той, через кого ми гаємось. Тим паче при такій короткотривалості життя, яке самі вкорочуємо своєю непостійністю, кожен раз починаючи жити заново, по-іншому. Подрібнюємо те життя, рвемо його на шматочки. Тож поспішай, найдорожчий Луцілію, і думай, наскільки б ти наддав кроку, якби тебе переслідував ворог, якби ти побоювався, що навздогін утікачам ось-ось пуститься вершник. Але ж так воно є насправді: за тобою — погоня. Не барися, рятуйся втечею, сягни безпечного сховку! Тоді-то й міркуй над тим, як то добре, завершивши життя ще перед смертю, безтурботно споглядати, як спливає останок твоїх днів, нічого більше не бажаючи для себе, у чийому володінні — блаженне життя, що не стане блаженнішим, хоч би скільки його продовжуй. О, нехай скоріше настане для тебе той час, коли знатимеш, що з часом ти вже не маєш нічого спільного! Той час, коли, спокійний і погідний, сповнений собою самим по вінця, ти вже зможеш не рахуватися з завтрашнім днем! Хочеш знати, чому люди такі жадібні майбутнього? Та тому, що ніхто не вміє належати собі!
Твої батьки назичили тобі чимало такого, чим я бажав би тобі нехтувати. Бажаючи тобі багатства, вони, по суті, багатьох робили вбогішими: що передається тобі, те мусить бути відібрано в іншого. Я ж зичу тобі, щоб ти міг володіти сам собою, щоб твоя душа, збурювана безладними помислами, врешті, заспокоїлась і, прозрівши, сподобалася сама собі; тоді, зрозумівши, що таке справжнє благо (а зрозуміти — значить оволодіти ним), щоб уже не прагнула надточувати собі життя. Так ось: лише той піднявся над усіма необхідностями, лише той покінчив з усяким слугуванням, став по-справжньому вільний, хто живе, зробивши своєму життю вінець.
Бувай здоров!