Лист LХІІ
Сенека вітає свого Луцілія!
Не вір тим, які роблять із себе заклопотаних стількома справами, що наче й справді їм ніколи зайнятися вільними науками. Вони вдають ту свою заклопотаність, примножують її, самі ж собі зв'язують руки. А я, мій Луцілію, вільний, завжди вільний і, хоч би де був, належу собі. А це тому, що не віддаюся справам, а лишень, так би мовити, позичаю їм себе; а ще — не шукаю нагоди розтрачувати свій час. Хоч би де я був, усюди звертаюсь до своїх роздумів, усюди розмірковую подумки про щось корисне, рятівне. І навіть присвятивши себе на якийсь час друзям, я не покидаю самого себе, та й не з тими я затримуюся, з якими звела мене якась нагода чи обов'язки громадського життя, а лише з найкращими. До них, хоч би де вони перебували, хоч би в якому столітті жили, я лину душею. Деметрій, найкращий з-між людей, завжди зі мною; полишивши тих, хто у пурпурі, бесідую з ним, напівголим1, його подивляю. Та як тут не подивляти? Бачу, що він ні в чому не відчуває потреби. Дехто може знехтувати всім, але мати все — ніхто не може. Найкоротший шлях до багатства — знехтувати багатством. Але наш Деметрій живе не так, мовби він усім знехтував, а так, мовби дозволив усе це посісти іншим.
Бувай здоров!