Лист VIII
Сенека вітає свого Луцілія!
«Ти велиш мені, — так пишеш, — уникати юрби, жити осторонь і вдовольнятися своїм сумлінням. Де ж у такому разі ті ваші настанови, що закликають умерти на полі діяльності?» — Але ж те, що дораджую робити тобі, роблю й сам — заховавшись, зачинив за собою двері, — одначе з тим, аби міг сприяти багатьом. Нема дня, що минав би мені в дозвіллі. Навіть частину ночей уриваю для занять. Снові не віддаюся — падаю у знемозі, все ще затримуючи на праці втомлені від неспання, вже напівзімкнені очі. Я відійшов не лише од людей, але й від справ, передусім — од своїх власних. Займаюся справами нащадків: записую все, що могло б їм допомогти. Викладаю в листах рятівні настанови, начеб то були складники помічних ліків, цілющу силу яких я сам випробував на своїх виразках, і хай повністю вони й не зажили, все ж перестали розповзатися. Правильну дорогу, на яку, втомлений блуканнями, я так пізно натрапив, показую іншим; гукаю їм: «Уникайте всього, що так вабить юрбу, всього, що подає нам випадок. З острахом та підозрою зупиніться перед будь-яким несподіваним добром. Таж і звір, і риба ловляться на якусь ласу сподіванку. Вважаєте це дарами долі? Ні, це пастки. Хто з вас хоче мати спокійне життя, хай докладе всіх сил, аби не потрапити в ті гачкуваті, намазані пташиним клеєм добродійства. Бо до того додається ще один, чи не найгірший обман: гадаємо, що ми впіймали, а то нас упіймали. Така стежка веде до прірви. Єдиний вихід піднесеного до висот життя — падіння. А ще, коли щастя, підхопивши, зіб'є нас із прямого шляху, то годі опертись тій бистрині — треба плисти навпростець або ж одразу йти на дно. Фортуна не просто перевертає — вона кидає стрімголов, несе на стрімчаки. Отож дотримуйтесь розумного й рятівного способу життя: своєму тілу годіть настільки, наскільки це достатньо для доброго здоров'я; поводьтеся з ним суворіше, аби воно не повставало проти душі: їжа хай лиш голод заспокоює, пиття хай гасить спрагу, одяг — оберігає від холоду, дім хай буде захистом від негоди. І немає значення, чи з дерну той дім, чи з різнобарвного чужоземного мармуру; знайте: під стріхою людині живеться не гірше, ніж під золотом. Нехтуйте всім тим, що постачає нам непотрібна праця, — безліччю оздоб та витребеньок. Думайте над тим, що лиш одна душа гідна подиву. Для великої душі — все менше від неї». Коли ось так бесідую сам із собою, з нащадками, то невже вважаєш це менше корисним, аніж коли б я вчащав до суду, відтискував свій перстень на табличках з заповітами чи коли б у сенаті голосом та рукою підтримував пошукачів? Ті, що видаються бездіяльними, повір мені, зайняті великим ділом: про людське й водночас про божественне вони розмірковують. Але пора закінчувати й, за своїм звичаєм, дещо додати до цього листа, — знову ж таки не з моїх, а з Епікурових запасів. Ось що я нині прочитав у нього: «Мусиш слугувати філософії, якщо хочеш пізнати справжню свободу». Хто піддався, довірився їй, той не ждатиме тієї свободи з дня на день: тут же буде вільним. Кажу-бо: саме служіння філософії — це вже свобода. Можеш запитати мене, чому так багато гарних думок я беру в Епікура, а не у наших філософів. Запитаю в свою чергу й тебе: «Чому вважаєш, що ті Епікурові вислови не є водночас спільними для всіх?» Як багато поетів кажуть щось таке, що філософи або вже сказали, або саме їм належить це сказати! Не торкатимусь уже ні трагедії, ані нашої тогати1; остання, до речі, не цурається поважності, тому і є чимось середнім між комедією та трагедією. А скільки прекрасних віршів знайдеш у мімах! Скільки й у Публілія2 зустрінеш такого, що випадало б виголошувати акторам на котурнах3, а не на звичайних підошвах! Наведу один із тих його віршів, що пов'язаний з філософією, а заразом із тим, про що ми тільки-но говорили: поет теж уважає, що випадковий набуток — не наш набуток:
Чим випадок утішив, — не твоє воно.
Пригадую, цю ж думку ти висловив іншим, значно кращим і стислішим рядком:
Дарунком долі довго не натішишся.
І ще ось (не обмину і його) чи не найкращий вислів:
Що взяв — оддати доведеться будь-коли.
Але я не вважаю, що мій борг погашено: я лиш повернув тобі — твоє.
Бувай здоров!