Лист XXXVIII
Сенека вітає свого Луцілія!
Справедливо домагаєшся, щоб ми частіше обмінювалися листами. Важко переоцінити користь бесіди, яка ненадовго, мов скромна гостя, навідується до нашої душі. У розлогих, заздалегідь підготовлених виступах перед широким слухачем багато галасу, мало — щирості. Філософія — це добра порада, а хто дає пораду криком? Іноді, щоправда, не варто нехтувати й тими прилюдними, так назву їх, промовами — коли треба підштовхнути того, хто сумнівається. Та коли йдеться не про те, щоб заохотити когось до науки, а щоб навчити його, то мусимо вдатися до скромніших слів. Адже вони й легше в душу проникають, і цупкіше її тримаються. Важливо не те, щоб тих слів було багато, а те, щоб вони були добірні. їх треба сіяти, як насіння1: воно, хоч і дрібне, але, потрапивши на догідну землю, вбивається в силу, розростається, дивує нас пишністю, як раніше — дрібністю. Подібно й настанови: глянеш — начебто куці, а пущені в діло — ростуть. Хай це якесь одне скупе слово, але, сприйняте вдячною душею, воно міцніє, пнеться до сонця. Отож, повторюсь, настанови — як те насіння: хоча стислі, та спроможні на велике, тільки б, як я вже згадував, їх прийняла й пригорнула вдячна душа. Вона в свою чергу принесе плоди — поверне отримане сторицею.
Бувай здоров!